JXTC Ethos - шаблон joomla Видео

Рубікон війни з РФ: три нових принципи відносин Заходу та Кремля


Промова віце-прем'єра на заключній сесії першого дня Київського безпекового форуму. Фото Kyiv Security Forum


Ми обговорюємо питання безпеки у надзвичайно важливий момент. Цілком можливо, що історики майбутнього назвуть його переламним.

І в цьому контексті я би виокремила три засадничі речі, які повинні визначати наш спосіб поведінки в сьогоднішньому світі – "Три П": Протистояння, Переосмислення, Протидія.

Світ справді перебуває на межі нового глобального протистояння. Між свободою і несвободою. Між демократією і деспотизмом. Між прогресом і архаїкою.

Схоже на те, що це протистояння неминуче, уникнути його не вдасться.

Протистояння

Ситуація змінюється дуже швидко. Ще минулого року вийшла книжка Кондолізи Райс, де колишній держсекретар США замислювалася над питанням: "Чи відступає свобода?". А сьогодні вже можна з упевненістю констатувати: свобода не відступає, але вона зіткнулася з найміцнішим і найзухвалішим спротивом з часів розпаду Радянського Союзу.

Не можна далі розглядати як "тимчасові труднощі" ані ядерний шантаж Північної Кореї, ані ухвалення пожиттєвих повноважень лідера Китаю, ані криптовалютні експерименти Ніколаса Мадуро, ані підйом авторитарного популізму в Європі. Але головне – те, що не можна ігнорувати системну та цілеспрямовану атаку на вільний світ, яку протягом останніх років здійснює Російська Федерація.

"Справа Скрипаля" стала своєрідним остаточним Рубіконом для західної демократії.

Вона стала подією, після якої вже неможливо й далі плекати ілюзії щодо намірів Росії та засобів, які вона використовує у боротьбі із Заходом. Усім стало очевидно, що у кремлівського режиму немає внутрішньої межі, яку він не міг би перетнути.

Отже, цю межу йому треба встановлювати ззовні.

Для України це було очевидно ще чотири роки тому. Адже механізм системного наступу на вільний світ був запущений із окупацією Криму та початком агресії на Донбасі. Російська агресія – не отримавши реально стримуючої та достатньо дієвої відсічі з боку світового співтовариства – перетворилася на атаку по всьому фронту.

На атаку, яку одразу помітили, але в яку не одразу повірили.

Не повірили, бо перебували в полоні "ілюзії нормальності". Продовжували сприймати Росію як звичайного (хоча і не без "особливостей") суб’єкта світової політики; суб’єкта, з яким можна вести business as usual, з яким можна домовитися, попри ідеологічні розбіжності і агресивну риторику.

Ціна, яку довелося сплатити за цю ілюзію, відома.

Немає практично жодної великої демократії, яка б не була уражена російською атакою за останні роки.

Втручання у вибори в Сполучених Штатах, фінансування праворадикальних сил у країнах Європи, спроба компрометації Еммануеля Макрона під час передвиборчих перегонів, спроба державного перевороту у Чорногорії перед її вступом до НАТО, кампанія дезінформації перед нідерландським та каталонським референдумами, хакерські атаки на Бундестаг у Німеччині та Національний демократичний комітет у США, системне поширення пропаганди через кремлівські телеканали та через тролів і ботів у соцмережах.

Як свідчить звіт Brookings Institution про новітню зброю політичної війни, навіть підйом популістських рухів у Європі був великою мірою спричинений діями Кремля, який культивував собі політичних союзників на континенті.

А далі – сталася хімічна атака у Британії, що поставила під загрозу життя десятків людей та мала всі ознаки "акту війни".

Цей список не повний, його можна було б продовжувати, але мета Кремля є достатньо зрозумілою. Послабити західні інституції, підірвати трансатлантичне партнерство, використати інформаційну відкритість демократичних суспільств для маніпулювання політикою.

Йдеться не просто про атаку на Україну, США чи НАТО. Це війна проти базових цінностей і засад демократії. Це – спроба поставити під сумнів демократичний тип ухвалення рішень у глобальному масштабі.

Росія бореться не лише з державами чи військовими блоками. Вона бореться із західним наративом. Бореться за знецінення західних цінностей та, як визнав Путін у передвиборчому інтерв’ю, за надання владі "сакрального" характеру. А це, поза сумнівом, є категоричним запереченням підґрунть світової демократії, поза сумнівом, перекреслює всі її досягнення за останні три століття.

На тлі послаблення вільного світу Кремль розраховує вийти у вищу лігу глобальних гравців, куди не здатен вийти природним шляхом – через економічний та соціальний розвиток, наукові досягнення, громадянський консенсус або політичну інновацію.

"Ми думали, що це вже дно, але знизу постукали".

Цей вислів завжди спадає на думку, коли вкотре чуєш про "іхтамнєтов" чи то на Донбасі, чи то у західних соцмережах та медіа.

Режим Путіна демонструє цілий арсенал новітніх методів ведення політичної війни – від прямого підкупу політиків та дезінформацій у соцмережах до створення "альтернативної правди" та паралельної реальності – і ця атака відбувається на тлі повного заперечення офіційними особами причетності Росії до цих подій.

Переосмислення

Переосмислення – ключове поняття для захисту свободи та демократії.

Необхідно переосмислити поточну реальність та усвідомити, що вижити в старих парадигмах вже неможливо. Росія штовхає світ до поділу на сфери впливу. І знову цей поділ, як і на Ялтинській конференції 1945 року, – це насамперед поділ світу за цінностями.

Виступаючи зі словами подяки країнам, що вислали російських дипломатів на знак солідарності з Британією, Борис Джонсон сказав: "Після всіх цих провокацій настав нарешті момент, коли світ відмовився і далі вислуховувати виснажливі потоки російського обману, крутійства та міжконтинентальної балістичної брехні".

Дуже сильні слова. Але чи насправді це так?

Чи допомогли події в Солсбері чи, можливо, остання жорстока хімічна атака в Сирії зрозуміти всю зухвалість та агресивність Кремля по відношенню до демократичного світу? Чи пішла у минуле віра у хоча б найменше бажання Путіна виконувати будь-які міжнародні домовленості по Донбасу? Чи пішла у минуле мрія про можливість вже незабаром скасувати санкції проти Росії?

Дуже сподіваюся, що ці питання мають сьогодні позитивну відповідь.

Для України ще чотири роки тому було очевидним те, про що Захід почав серйозно і системно думати лише після хімічної атаки у Лондоні. "Домовитися" із Росією не вдасться, доки там повністю не зміниться політичний устрій і доки не відбудеться повної зміни політики.

До цього моменту Росія становитиме загрозу для глобальної демократії, для глобального світу та для глобального миру.

Звісно, Росія не має необхідного потенціалу для того, щоб обвалити глобальну демократію військовою силою, економічно чи політично. Але у неї точно вистачить агресивності, засобів і інструментів, щоб розхитати соціально-політичний порядок навіть у найміцніших демократіях, дестабілізувати західний світ зсередини.

Чи можемо ми чекати, доки приклад Росії почнуть наслідувати інші країни, що мають ідеологічні, політичні чи економічні розходження із Заходом? Чи можемо ми чекати, коли ці країни почнуть товаришувати проти Заходу і складуть щось на кшталт коаліції? Вочевидь, ні. Адже кумулятивний ефект антидемократичних операцій може повністю дестабілізувати світ, що буквально напханий звичайною та ядерною зброєю.

Таким чином, сьогоднішня ситуація і очевидні перспективи її загрозливого розвитку змушують діяти всі країни, що віддані демократичним цінностям і прагнуть збереження вільного світу у майбутньому. Діяти негайно і системно, у кооперації та співпраці. Настав час зробити демократію сильною знову. "Make democracy strong again".

Ми повинні довести, що можемо захищатися від посягання на наші підвалини, не жертвуючи демократичними цінностями і практикою. Створити широку коаліцію країн, аби здійснювати потужний опір атакам на вільний світ. Нехай це буде не формалізована коаліція, але ефективна та дієва.

Її ядром можуть стати країни, що вислали дипломатів після "справи Скрипаля".

Справа не лише в єднанні та демонстрації міцності позиції демократичних країн. Справа у конкретних діях і застосуванні нових підходів, гостро необхідних в умовах, що змінилися. Що це означає на практиці?

Передусім, це означає переосмислення ролі та функцій НАТО. Вочевидь, НАТО є на сьогодні єдиною міжнародною структурою, здатною організувати дієву відсіч спробам встановити гібридний світовий порядок.

Спроможність альянсу протидіяти загрозам нової якості має бути посилена.

Не менш важливе переосмислення стосується і процедур відносин НАТО із країнами-партнерами, що прагнуть вступу, зокрема – з Україною. Процедури НАТО були побудовані на презумпції поваги до міжнародного права, до суверенітету та територіальної цілісності держав. Ці принципи поділяли навіть Радянський Союз та його сателіти. Сучасна Росія такої поваги не має.

Вона нехтує суверенітетом і територіальною цілісністю відверто і зухвало. Вона маніпулює питанням розширення НАТО, примушуючи Захід до обережності, натомість сама діє безкарно і майже безперешкодно.

Треба визнати: зволікання із поновленням надання Україні перспектив членства аж ніяк не здатне умиротворити агресивні наміри Кремля. Навпаки – прискорення інтеграції України, Грузії, Македонії, Боснії та Герцеговини до альянсу буде грати роль стримуючого фактору безпеки.

Протидія

Напевне, головний напрямок у протидії загрозі сильній глобальній демократії – відмова від наративів, що їх нав’язує Кремль та інші замовники політичного впливу.

Це і наративи, що псують відносини між країнами (зокрема, праворадикальний та націоналістичний). Це і наративи щодо союзників Заходу (приклад – наратив про "тотальну корупцію" в Україні).

Демократія – відкрита система, що принципово відмовляється від цілковитого контролю за інформацією. Але розвінчування пропагандистських міфів, викриття фейків та опонування популізму повинні переміститися на перші позиції порядку денного, адже західний популіст – це, як правило, добре вгодований грошима Росії реаліст.

Захист демократій в сьогоднішніх умовах – це також економічне зміцнення партнерів та посилення взаємної допомоги. Економічні бар’єри та перешкоди, бюрократичний та формальний підхід до кредитування та надання допомоги країнам в стані трансформації мають нарешті піти у минуле.

Бо економічна спроможність демократії, її здатність створювати довгостроковий добробут – найліпша зброя проти зазіхань тоталітарних режимів, які не можуть запропонувати власним народам нічого, окрім ілюзорної "величі".

Зміцнення економічної спроможності демократії та економічної пов’язаності вільного світу має йти поряд із відмовою від практики business as usual із диктаторськими режимами, що становлять загрозу демократії. Наявність секторальних або суверенних угод із агресором, як, наприклад, будівництво "Північного потоку-2", порушує цілісність демократичної позиції та робить світову демократію набагато більше вразливою.

Якщо йдеться про енергетичні проекти, ця практика несе подвійну небезпеку, бо посилює залежність демократій від диктаторських режимів.

Нарешті, єдність демократій означає спільний захист від загроз нового типу: у протидії кібератакам та інформаційним атакам, у впровадженні інфраструктури захисту від гібридних загроз, інвестицій в розробки в сфері штучного інтелекту та інформаційних технологій, які дозволять створювати ефективну лінію оборони у віртуальному просторі.

Нещодавні випадки – такі як реакція на "справу Скрипаля" та очікування спільної відповіді на події в Сирії – доводять: агресор дуже добре розуміє і боїться консолідованої відповіді демократій. Рішуча та потужна реакція, що здійснюється кількома країнами одночасно, хоч на якийсь час знижує апетити агресора. Не маю ілюзій: позбавити цих апетитів назавжди або на довгий час нам не вдасться. Але консолідація зусиль, міцність позицій, відданість цінностям та спільність дій – здається, єдиний шлях.

Це єдина мова, яку розуміють агресори.

Україна завжди залишатиметься відданою цілям захисту демократії.

Ми на вістрі цієї боротьби, ми на передньому краї.

Ми точно від цього не є щасливими. Але розуміємо, що нам нікуди подітися, окрім як бути на передньому краї захисту демократії разом зі всім вільним світом.

Віра у краще – риса нашого національного характеру, що сформована історією. Якби українці не вірили у краще – вони б не збереглися як народ у вирі історичних подій, що випали на нашу долю. І сьогодні ми не сумніваємося, що свобода переможе і що демократія буде сильною знову. І ми дуже хочемо, щоб нашу упевненість поділяли наші партнери у вільному світі.

Батько Ліги націй Вудро Вільсон казав: "Історія свободи – це історія опору". І його наче продовжував Вінстон Черчіль: "Марно говорити: Ми робимо все, що можемо. Треба зробити те, що необхідно".

Тому давайте зробимо те, що необхідно для захисту свободи.

Іванна Климпуш-Цинцадзе, віце-прем'єр України з європейської та євроатлантичної інтеграції,

Київ, 12 квітня 2018 року

ОСТАННІ СТАТТІ